Перший заступник голови Правління «Укргазбанку» дав інтерв’ю журналістам Forbes. Банкір розповів про своє бачення майбутнього держбанків і відповів на питання, пов’язані з конфліктною ситуацією, що виникла внаслідок його діяльності, та можливим призначенням керівником націоналізованої фінустанови.
Перше знайомство з «Укргазбанком» у Кирила Шевченка відбулося в 2009 році, коли він став першим заступником голови Правління кредитної організації. До того часу Шевченко встиг набути фінансовий і менеджерський досвід у банку «Фінанси та кредит», де розпочав свою кар’єру на посаді начальника відділу і дійшов до першого заступника голови Правління.
З грудня 2006 р. до травня 2009 р. Шевченко очолював Державну іпотечну установу, а у вересні 2009 року вперше потрапив до «Укргазбанку», в якому пропрацював 8 місяців. Після 4-річної перерви, під час якої він займався розвитком власного банку («Терра-банк») і встиг попрацювати радником в «Ощадбанку», менеджер знову повернувся до «Укргазбанку», де, по суті, йому довелося втілювати антикризові проекти. Слід відзначити, що фінансисти вважають націоналізацію «Укргазбанку» одним із найуспішніших проектів, наприклад, порівняно зі збитковими банками «Родовід» і «Київ».
За словами самого Шевченка, в 2014 році він повернувся до фінустанови для того, щоб створити солідну фінансову організацію, що акумулюватиме активи збанкрутілих банків. Банкір пояснив журналістам, навіщо це потрібно державній установі, і поділився своїм баченням того, які і як можна реалізувати стратегії і сценарії розвитку банку.
Насамперед журналісти поставили питання про реформування державних банків, на якому наполягають зовнішні кредитори, зокрема МВФ. Представники преси звернули увагу Шевченка на те, що в Україні поки що йдеться про подальшу рекапіталізацію кредитних установ за рахунок державного бюджету й поцікавилися його думкою, чи можна вважати правильною вибрану стратегію націоналізації і входження держави до неплатоспроможних організацій. Журналісти звернули увагу, що такий підхід означає посилення ролі держави у вітчизняній банківській галузі.
Відповідаючи на питання, банкір зауважив, що реформувати державні банки – непросте завдання, особливо з урахуванням поточних змін, тому правильним буде індивідуальне рішення щодо кожної організації. Шевченко нагадав, що «державними» за своєю суттю, як це прописано в чинному законі «Про банки і банківську діяльність», є дві фінустанови – «Ощадбанк» і «Укрексімбанк», створені за рахунок бюджетних коштів. Щодо інших кредитних організацій, серед яких «Укргазбанк» і «Родовід», то вони стали державними вимушено. Рішення про капіталізацію «Родоводу», «Києва» та «Укргазбанку», що потрапили у скрутне становище, на думку Шевченка, було правильним, позаяк дало змогу зупинити хвилю банкрутств – фактично рекапіталізація врятувала українську банківську систему, наголосив банкір.
Розповідаючи про те, чому з усіх проблемних кредитних установ, що пройшли рекапіталізацію, більш-менш успішним можна вважати лише «Укргазбанк», Кирило Шевченко згадав про скандали, пов’язані з діяльністю керівництва банків «Родовід» і «Київ». У пресі можна знайти інформацію про відкриття кримінальних справ щодо менеджерів цих організацій. Щодо «Укргазбанку», то, по-перше, йому пощастило, адже він зазнав меншого політичного тиску, а по-друге, після націоналізації в установі був забезпечений професійний менеджмент.
Говорячи про можливе продовження рекапіталізації проблемних банків, Шевченко висловив упевненість, що це неминучий процес. На думку банкіра, роль держави в банківській системі України посилюватиметься. Одними з найвірогідніших проектів у цьому процесі Кирило Шевченко вважає укрупнення бізнесу та капіталу за рахунок злиття і поглинань із застосуванням механізмів M&A і P&A.
Не можна забувати, що природного зростання у вітчизняних банків наразі немає, тому що економіка перебуває у кризовому стані, а прибутки і, відповідно, депозити домашніх господарств не збільшуються. Банки відчувають на собі всі наслідки несприятливого зовнішнього середовища, що стрімко змінюється, і один за одним потрапляють до категорії неплатоспроможних. Купівля активів держбанками та угоди злиття і поглинання – одні з найкращих варіантів виходу з нинішньої ситуації. Суттєвою перевагою таких схем є можливість захистити інтереси не лише вкладників, які можуть розраховувати на компенсацію сум, гарантованих державою, а й інтересів кредиторів і депозиторів – клієнтів проблемної фінустанови, що рятується.
Журналісти зазначили, що подібні схеми вже були заплановані для деяких банків, наприклад, для «VAB Банку» та «Форуму», однак досі не відбулося переведення їхніх активів. ТОП-менеджер «Укргазбанку» визнав, що ці проекти складно реалізовувати без спеціальних законів – на це потрібно багато часу. Шевченко навів приклад: на сьогодні вже ухвалено «дорожню карту» для одного проблемного об’єкта, але за чинним законодавством здійснити викуп чи перевести активи в приймаючий банк менше ніж за три місяці просто неможливо. Тим не менше, різні сценарії рекапіталізації уже прописані щодо деяких банків, і правові інструменти для їхньої реалізації є, це стосується, наприклад, того ж «Ві Ей Бі Банку», який уже перейшов у розпорядження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Банкіра попросили пояснити, чому, коли йдеться про вищезгадані схеми рекапіталізації, пов’язані з переведенням активів до державних банків, зазвичай приймаючою організацією називають не «Ощадбанк» чи «Укрексімбанк», а саме «Укргазбанк»?
Кирило Шевченко заявив, що поглинання активів дійсно краще здійснювати на базі його кредитної організації. Свою позицію він пояснив особливостями механізму ухвалення рішень в різних державних організаціях. Фінансист нагадав, що наглядова рада «Ощадбанку» та «Укрексімбанку» складається з 15 представників різних державних відомств (5 осіб – від Кабінету міністрів, 5 – від Верховної Ради та 5 – від Адміністрації Президента), тоді як «Укргазбанк» перебуває у зоні відповідальності Міністерства фінансів – через це і різниця в ухваленні рішень.
Обґрунтовуючи свою позицію, чому саме «Укргазбанк» має стати базою для поглинань, перший заступник голови Правління «Укргазбанку» також зазначив інші особливості своєї організації. Він нагадав, що на момент націоналізації «Укргазбанку», яка відбулася 2009 року, його статутний капітал оцінювався в 700 млн грн, що в перерахунку за курсом 8 грн за 1 долар США становило близько 100 млн USD. Водночас «Укргазбанк» входив до 20-ки вітчизняного банківського рейтингу. З тих пір минуло 5 років, фінустанова отримала статус та імідж державної, із бюджету для неї виділили близько10 млрд грн, але, як і раніше, організація перебуває всередині другої двадцятки.
На думку Кирила Шевченка, його банк потребує розробки власної місії, індивідуальної концепції розвитку. Як приклад він навів інші державні фінансові установи – «Ощадбанк» і «Укрексімбанк». Перший володіє найбільшою регіональною мережею і може похизуватися найбільшою кількістю клієнтів. Нині, коли відбувається модернізація цієї структури, її менеджери чітко розуміють поставлені цілі й використовують усі конкурентні переваги, щоб розвивати оновлений «Ощадбанк». Друга велика кредитна організація, «Укрексімбанк», є лідером у галузі обслуговування зовнішніх ліній, експортно-імпортного фінансування, європейського інвестування, ліній за підтримкою бондів та ін. Керівництво «Укрексімбанку» також чітко знає свої ніші та розуміє, як і що потрібно розвивати.
«Укргазбанку» також важливо знайти і вибудувати свою концепцію. Приєднання проблемних банків та активів може стати новою ідеєю розвитку. Наразі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб щодо банків, які залишають ринок, може застосувати такі механізми: продаж активів, створення перехідного банку, пошук інвесторів або ліквідацію. Останній варіант – припинення діяльності, використовується дуже часто, а наслідком цієї процедури є виплати, які здебільшого здійснюються за рахунок бюджету. Але ж у будь-якому проблемному банку є «здорові» активи, які після визнання фінустанови неплатоспроможною і введення в організацію тимчасової адміністрації автоматично стають проблемними. Замість цього ці активи можна передати на баланс державної кредитної організації, яка потурбується про притягнення до відповідальності позичальників (використовуючи свої механізми, зокрема за участю прокуратури). Такий підхід дасть змогу досягти кращих результатів порівняно зі схемою введення в банк тимчасової адміністрації.
Журналісти нагадали банкіру, що подібні схеми вже застосовували в інших кредитних організаціях, і спитали, як він оцінює можливі ризики? Зокрема, в розмові з Кирилом Шевченком було згадано сумний досвід банку «Дельта». Його керівник і найбільший акціонер Микола Лагун свого часу скуповував боргові портфелі інших фінустанов, що в результаті стало однією з причин краху самої «Дельти». Якщо «Укргазбанк» так само поглинатиме активи проблемних організацій, який механізм захисту може запропонувати банкір?
Шевченко пояснив, що перестрахуватися від таких ризиків дасть змогу додаткова капіталізація, розмір якої повинен дорівнювати різниці між ціною активів і зобов’язань. При цьому він наполягає: головною причиною негативної ситуації у банківському секторі України є низький рівень довіри клієнтів. Якби Нацбанк зняв усі обмеження за депозитами, багато вкладників забрали б усі свої кошти з рахунків, і за принципом доміно можна було б прогнозувати крах банківської системи. Шевченко ще раз наголосив: завдяки тому, що свого часу держава врятувала «Укргазбанк», «Родовід» і «Київ», негативну тенденцію вдалося зупинити. Звичайно, на той момент в Україні не було воєнних дій, як нині, але також було непросто, позаяк це був період глобальної світової кризи. Наразі, незважаючи на всі труднощі та проблеми з економікою, також можна і потрібно рятувати банки, і 2–3 операції дадуть змогу розвіяти побоювання клієнтів і повернути довіру вкладників.
Представники ЗМІ поцікавились, коли можна запускати процес з переведення активів проблемних банків, і від кого залежить це рішення? Шевченко пояснив, що порядок рекапіталізації ухвалений відповідною постановою Кабміну. Цей документ визначає, що в процесі ухвалення рішення беруть участь Національний банк України, ФГВФО, банк, що приймає активи, і власник неплатоспроможної фінустанови. У випадках, коли з акціонером неможливо домовитися, рішення може бути ухвалене без нього. Фінансист також поділився з журналістами особистим досвідом з цього питання: в 2004 році, коли Шевченко працював у банку «Фінанси та кредит», Нацбанк задовільнив усі надіслані запити на рефінансування. Прийшовши на комісію НБУ, банкіри мали детально представити ситуацію, що склалася в їхніх організаціях, і навести переконливі факти на користь перекредитування. Всі боргові зобов’язання перед регулятором, а це були короткі рефінанси терміном до 1,5 років, тоді були повністю виконані, з ринку пішли лише кілька невеликих кредитних організацій. На сьогодні у всіх учасників механізму рекапіталізації – як у банків, так і держави, вже є певний досвід, однак його потрібно й далі вдосконалювати.
Перераховуючи фактори, що ускладнюють проведення рекапіталізації, банкір згадав міноритаріїв. Спираючись на власний досвід, Шевченко відзначив, що керувати процесом було б значно простіше, якби держава отримувала всі 100% акцій. Журналісти заперечили фінансисту, наголосивши, що міноритарні акціонери в Україні й так практично не мають прав. Це доводить хоча б той факт, що власники незначної кількості акцій не можуть захистити свої інтереси й отримати відповіді щодо проблемних фінустанов ані від самих банків, ані від НБУ, ані від ФГВФО. На це Кирило Шевченко відповів, що акціонери мають розуміти, що інвестиції у капітал – це ризикована комерційна діяльність, і за логікою речей вони навряд чи щось можуть вимагати від банку, який збанкрутів не без їхньої участі, так само, як і від держави чи ФГВФО, під управління яких перейшла організація. Разом із тим банкір нагадав, що якщо міноритарні акціонери не згодні зі збільшенням капіталу банку, вони можуть продати свою частку за ціною, встановленою до дня ухвалення такого рішення, так що держава – хоч і не найефективніший, але досить коректний власник.
На питання про те, чи помітив фінансист якісь зміни в «Укргазбанку» з тих пір, як йому довелося працювати в ньому на момент націоналізації, Кирило Шевченко відповів, що порівнювати було б неправильно. Тоді, в 2009 році, держава тільки-тільки повернула фінустанову до життя, а зараз це велика, сучасна, дієва організація. Єдине, що нині потрібно «Укргазбанку» – своя стратегія.
Під час інтерв’ю журналісти не могли не спитати Кирила Шевченка про те, що він думає з приводу піар-кампанії, спрямованої проти нього. В ЗМІ є чимало провокативних матеріалів про діяльність ТОП-менеджерів банку – його та Сергія Мамедова. Як може пояснити сам фінансист, негативні інформаційні випади? Керівник «Укргазбанку» звернув увагу журналістів на те, що раніше, до його повернення до банку і в перші місяці роботи, жодних претензій не було. На думку банкіра, зовнішні випади свідчать про те, що він рухається в правильному напрямку. Шевченко впевнений: всі процеси, пов’язані з установою, мають сприяти роботі банку в певній стратегії, хоча її бачення в органів управління може бути різним. Інша справа, які методи застосовуються задля досягнення цілей.
На зауваження про те, що конфлікт навколо банку може формуватися певною третьою силою, зацікавленою в управлінні фінустановою (як запевняють деякі банківські колеги Шевченка), банкір відповів, що не уявляє, про яку силу може йтися, адже власником «Укргазбанку» є держава. На думку менеджера, якщо «Укргазбанк» найближчим часом не отримає власної концепції розвитку, без якої він не зможе грати свою роль у державній політиці, абсолютно реальним є його приєднання до «Ощадбанку».
Розмірковуючи про майбутнє «Укргазбанку» в перспективі на найближчі 5 років, Кирило Шевченко нагадав, що на момент націоналізації у 2009 році головною метою рекапіталізації був подальший продаж активів. Але поки, визнає банкір, активної зацікавленості українськими фінансовими активами не спостерігається. Журналісти, тим не менш, відзначають, що на ринку все-таки є потенційні інвестори, які приглядаються до фінансових ресурсів, які наразі, під час кризи, можна купити за низькою вартістю. Саме тому і варто укрупнити «Укргазбанк», що можна зробити через механізм P&A, наполягає Кирило Шевченко. Зробивши це, років через 5 ми зможемо знайти інвестора, який купить банк за хороші гроші, сподівається банкір.