В інтерв’ю LIGA.net Кирило Шевченко відповів на звинувачення в розкраданні коштів Укргазбанку та дав оцінку фінансовому стану країни
Рік тому, 4 жовтня 2022 року, Кирило Шевченко заявив про своє рішення піти з посади голови Національного банку. Уже за день НАБУ та САП повідомили йому та ще чотирьом фігурантам про підозру у розтраті 206 млн грн коштів державного Укргазбанку в 2014-2019 роках.
Згідно з інформацією НАБУ, посадовці Укргазбанку платили за послуги посередників із залучення коштів великого бізнесу та держпідприємств. Насправді ж клієнти не знали про їх існування. А самі посередники після отримання коштів від банку припиняли свою діяльність, стверджують у НАБУ.
Про рік, що минув, кримінальну справу, “політичний тиск”, “рецепти” відновлення економіки та перспективи повернення в Україну – в інтерв’ю LIGA.net.
Шевченко погодився лише на письмові відповіді, тому інтерв’ю було зроблено шляхом переписки.
“Цю справу мені згадували щоразу, коли намагалися надавити на мене”
– Коли ви подавали заяву на звільнення, вам було відомо про те, що готується підозра?
Безумовно, я знав про розслідування, яке тривало з 2019 року. Але отримання підозри стало для мене повною несподіванкою. І в першу чергу тому, що жодних слідчих дій щодо мене всі ці роки проведено не було.
Натомість, цю справу мені згадували чи не щоразу, коли намагалися надавити на мене як на керівника Нацбанку.
– І як часто на вас намагалися таким чином тиснути, і щодо чого?
Скажу так: такі спроби були періодично. Подібні комунікації виникали на етапі обговорення цілої низки питань – від доцільності емісії до вирішення кадрових питань, коли НБУ демонстрував принциповість позиції незалежного регулятора.
Але після систематичних відмов робити щось всупереч мандату НБУ чи всупереч моїм економічним переконанням, усі зрозуміли, що такий спосіб тиску на мене не діє.
– Чи було розуміння, що після того, як підете з посади голови НБУ, проти вас “оживуть” справи?
Ні, такого розуміння не було. Я не очікував, що погрози щодо реанімації справи будуть реалізовані. Я все ж сподівався, що під час війни зведення рахунків із неугодними – не в пріоритеті. Помилявся. Політична доцільність все ще переважає над здоровим глуздом.
– Чи відомо вам, де зараз перебувають ваші ексколеги, яким також повідомлено про підозру?
Є колеги, на кого накладено обмеження та обов’язок не спілкуватися з іншими фігурантами справи. Тому з ними спілкуватися можливості немає. З усіма іншими я спілкуюся, відповідно, знаю, як складається їхнє життя.
– На якій стадії судовий процес у цій справі?
Процес знаходиться на стадії завершення досудового розслідування. Цікаво, що справа, яка до цього розслідувалася як “розтрата коштів посадовцями Укргазбанку, – сьогодні, за місяць до передання у суд, перекваліфікована, і тепер інкримінується стаття 255 Кримінального кодексу (Створення злочинної організації. – ред.). Це стаття, за якою зазвичай звинувачують злодіїв у законі.
Цю практику, до речі, колись активно застосовували в РФ для боротьби з непідконтрольними бізнес-структурами, визнаючи їх членами ОЗУ (організованих злочинних угруповань. – ред.). Тепер ця “мода” дійшла і до нас.
Нагадаю, що спочатку лунало звинувачення в розтраті грошових коштів банку на користь третіх осіб. Але кілька тижнів тому воно трансформувалося в звинувачення в організації злочинного угруповання. Причому повідомили про нову підозру на початку вересня. А вже менш ніж за три тижні – закінчили розслідування. Космічна швидкість.
Для розуміння, зараз, через більш ніж чотири із половиною роки розслідування, розтрата уже не є предметом звинувачення.
Та ключове те, що немає жодних підстав для звинувачення мене ані в розтраті, ані в заволодінні коштів, ані, тим більше, щодо нових, абсолютно безглуздих звинувачень.
В Україні, до речі, це перший випадок застосування цієї статті до тих, хто не має жодного відношення до кримінального світу. Такого ще не було. То можна тепер я запитаю вас: на вашу думку, є місце політичному переслідуванню чи ні?
– Чи можете спрогнозувати, як буде розвиватися справа? Які варіанти ви розглядаєте?
Я для себе знаю тільки одне: оскільки я ні в чому не винен, я домагатимуся справедливого, наскільки це можливо, розгляду у суді і доводитиму свою невинуватість до кінця. Ця справа розвалиться у будь-якому неупередженому суді.
– Наскільки зараз перебіг розслідування щодо ваших справ має на вас, ваше життя, вплив?
Безумовно впливає. Я ніколи не уявляв, що мені доведеться жити в екзилі.
– Хто виступає на стороні вашого захисту? У яку суму такий захист вам обходиться?
Це відомі професійні юристи, тому очевидно, що захист обходиться у суттєву суму. Але, як можна побачити з моєї останньої декларації, я можу за це заплатити.
– Є розуміння, на скільки часу це все може затягнутися і чим закінчитися?
Для себе я бачу єдину можливу мету – зняття усіх обвинувачень. Скільки на це піде часу, складно оцінювати. Це залежить від спектру факторів.
– Справи проти вас – це близько 20 томів, якщо не помиляюсь, по 350 сторінок кожен. Ви особисто їх перечитували? В чому вбачаєте безпідставність звинувачень?
Я вважаю усі висунуті проти мене звинувачення абсолютно безпідставними. Усі томи я не бачив, адже доступ до матеріалів справи відкривається після її передання в суд. Очікую, що там буде майже 200 томів. І скоро – за законодавством не пізніш ніж до 6 жовтня 2023 року – я їх побачу.
“Це була ринкова практика, яку ніхто раніше не застосовував у держбанках”
– Суть звинувачень НАБУ: Укргазбанк під вашим керівництвом платив ФОПам-посередникам за залучення в банк коштів великого бізнесу. Можете прокоментувати цю інформацію? Чи це був ефективний інструмент залучення коштів?
Я почав працювати в Укргазбанку восени 2014 року на посаді першого заступника правління, а у травні 2015 року за результатами першого в країні відкритого конкурсу був призначений головою правління. Це, до речі, був історичний конкурс – перший відкритий конкурс на держпосаду.
Тоді Укргазбанк фактично знаходився у передбанкротному стані. І питання, яке обговорювали – чи можна залишити його таким, як він є, чи його треба доєднати до іншого держбанку, щоб врятувати.
Треба ж пам’ятати, який це був час: 2014-2015 роки, низка банкрутств банків і дуже небезпечна ситуація у фінансовій системі після захоплення Криму і вторгнення Росії на Донбас. Ми шукали інструменти, щоб врятувати банк. Одним із таких інструментів є співпраця з агентами. Це була абсолютно ринкова практика, яку широко застосовували. І унікальність лише в тому, що ми вперше застосували її для державного банку.
Звичайно, використання цього інструменту у державному банку було абсолютно нестандартним рішенням. Воно, між тим, дало можливість не просто врятувати банк від банкрутства, а вивести його на лідерські позиції і зробити його одним із лідерів ринку. Принципово, що ми не застосовували адмінресурс, а працювали із суто ринковими механізмами. І якщо у 2014 році банк був на 16 місці за розміром активів, у 2018-му – ми були вже четвертими.
На жаль, сьогодні ми всі бачимо, чим обернулося для менеджерів банку, і для мене у першу чергу, застосування нестандартних антикризових рішень.
І будь-яка людина, яка йде працювати на державну позицію, тепер повинна і точно буде зважувати свої рішення на такі прецеденти, які відбуваються з ексменеджерами.
– Тобто, якби цей інструмент не було застосовано…
…Укргазбанк приєднали б до одного з держбанків. Таке бачення, принаймні, було в акціонерів та регулятора на той час.
Це спроба продемонструвати, що людина, яка не слідує вказівкам та дзвінкам “згори” – буде покарана.
– Причиною у своїй заяві про звільнення з посади голови НБУ ви зазначали стан здоров’я. За цей рік вдалося поправити здоров’я? Чи все-таки це була формальність, а причина звільнення була іншою?
Це відповідало дійсності. На тлі постійного політичного тиску та виснажливого графіку роботи – а після 24 лютого 2022 року ми, фактично, мали 24-годинний графік – стан здоров’я дуже погіршився. Але остаточним тригером мого рішення став політичний тиск.
– Ви напряму називаєте справу проти вас політичним переслідуванням. Що про це свідчить?
Весь останній рік і те, як відбувається досудове розслідування, є доказом цього. Наступної весни буде п’ять років, відколи було заведено цю справу, і вона була реанімована після мого призначення.
З перших днів цієї епопеї, після вручення підозри і ще до оголошення в розшук, я офіційно повідомив і НАБУ, і САП, і ВАКС про свою адресу перебування. Я став на консульський облік, але попри це, усі мої звернення щодо приєднання до справи інформації про моє місцеперебування – судом та органами ігнорувалися.
Особисто я, мої захисники – ми подали понад 50 клопотань, левова частка серед яких – прохання дозволити мені брати участь у засіданнях, на яких розглядалася моя справа. Але усі клопотання були проігноровані. І я отримав відмову. Жодного разу суд не дозволив мені взяти участь у засіданні та особисто захистити себе. Чому?
І знову ж таки, чому після 4,5 років розслідування факту розтрати коштів мені було інкриміновано статтю, яку застосовують до злодіїв у законі?
Відповіді на ці питання очевидні.
– Кому, на вашу думку, це вигідно?
Це спроба продемонструвати усім, що людина, яка має позицію, власні переконання і здатність та сміливість ухвалювати нестандартні рішення на користь держави, а не слідувати вказівкам та дзвінкам “згори” – буде покарана.
Відпрацьовується практика, коли, за потреби, навіть будь-який колегіальний орган будь-якої структури може бути прирівняний до організованого злочинного угруповання. Це спосіб тримати усіх, кого треба, “слухняними”.
“Якщо комусь із колег буде потрібна моя фахова порада – я готовий допомогти”
– Чи підтримуєте зараз комунікацію з командою НБУ?
За останній рік змінився кадровий склад у НБУ, особливо, що стосується середньої ланки рівня керівників департаментів. Багатьох людей я навіть особисто не знаю. Але якщо комусь із колег буде потрібна моя фахова порада – я готовий допомогти.
– Із сьогоднішнім очільником НБУ Андрієм Пишним підтримуєте відносини? Наскільки передання справ Пишному відрізнялося від того, як вам свого часу передавав справи Смолій? Якими були ваші відносини до цього?
Ми знайомі з Андрієм Пишним дуже багато років, ще з часів його першої “каденції” в Ощадбанку. Потім, після Революції Гідності, майже одночасно Андрій був призначений керівником Ощадбанку, а я за результатами відкритого конкурсу очолив Укргазбанк. Тому, звісно, що ми знайомі. Я розумію, що Андрію доводиться долати дуже багато викликів, і я щиро бажаю йому, як і всій команді Національного банку, із цими викликами впоратися.
– Що вважаєте своєю найбільшою заслугою на посаді голови НБУ?
Те, що ми, разом із командою, врятували банківську систему після початку війни. Антикризова Постанова №18, яка була ухвалена у перший день повномасштабної агресії, діє досі. Звісно, вона модифікується відповідно до зміни макроекономічної ситуації, але це безумовно історичний документ.
Ситуація в банківській системі України – це унікальний випадок за всю історію, коли під час воєнних дій повноцінно працює банківська система. Такого не було. За цим стояла дуже велика підготовка, і технічна команда НБУ зробила неймовірну роботу, за що я ще раз можу подякувати.
Я пишаюся, що нам вдалося втримати ситуацію і не допустити, приміром, щоб система пішла на банківські канікули, як це було в інших країнах, що воювали. Це звучить легко, а фактично це означає, що відділення закриті, банкомати порожні, системи розрахунку не працюють.
“За найгірших сценаріїв ми передбачали інфляційний стрибок до 50%”
– Які рішення були (давалися) найскладнішими?
Рішення, якими ми створили для себе можливість розпочати емісійне фінансування бюджету. Це було у перший день війни. А наступного дня, 25 лютого, уже вийшла відповідна постанова. Це було найважче: заради нього нам треба було переступити через свої переконання. Але ми розуміли, що без цього врятувати бюджетні видатки Уряду під час війни було неможливо.
До речі, це рішення було важким не тільки для мене, а і для інших членів команди, які добре розуміли, що ця “скринька Пандори” дуже легко відкривається, а приборкати наслідки потім дуже важко.
– Зараз йде дискусія про рішення Нацбанку під вашим керівництвом про різке підвищення облікової ставки з 10% до 25% в червні 2022 року. Що це призвело до великих втрат бюджету для виплат відсотків на депсертифікати банкам. Можете обґрунтувати те рішення НБУ? Якою була б ситуація, якщо б ставку підіймали повільніше? Наприклад, на 3% кожного місяця.
Відповідь для мене проста. Доказ тому, що рішення було ухвалено правильне – показник інфляції, який у серпні цього року становив 8,6%. Для розуміння, в Австрії рівень інфляції близько 7%, хоча там немає війни, логістичних обмежень і купи викликів, з якими нам доводилося стикатися.
Ми досягли головного і виконали ключове завдання НБУ – втримали цінову стабільність, і це відчувають усі. У Шрі-Ланці, для прикладу, минулого року, де продовольча інфляція досягла 75% – відбулася зміна усієї політичної системи. Тому це питання завжди і всюди – дуже важливе.
Так, рішення щодо підвищення ключової ставки було дуже складним. Тоді і зараз його активно критикують. Але саме воно дало змогу досягти нинішнього рівня інфляції і зараз поступово знижувати ключову ставку.
На моє професійне переконання, поступове підняття облікової ставки не досягло б результату. Учасники ринку очікували б подальшого підвищення ставки і постійно відкладали свої рішення з приводу інвестиції у гривневі інструменти до того часу, поки б не вважали, що дохідність досягла прийнятого рівня. Тому потрібно було застосувати одномоментний імпульс.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Скільки на депсертифікатах НБУ заробили банки Ахметова, Ярославського, Порошенка
– Тоді на якому рівні могла б бути інфляція, на вашу думку, якби було поступове підняття облікової ставки?
Треба розуміти, що це не лінійне рівняння, і тут потрібно враховувати і можливу девальвацію національної валюти, і обсяг емісії, і рівень золотовалютних резервів, які на той час були втричі меншими за ті, що є зараз. Скажу так: за найгірших сценаріїв ми передбачали інфляційний стрибок до 50%. І, безумовно, це був прямий обов’язок Національного банку і мене як голови, щоб такий стрибок не відбувся.
– Як оцінюєте політику НБУ за останній рік? Які кроки регулятора, з вашої точки зору, були хибними? Які правильними?
Ми вже згадували Постанову №18, яка була ухвалена у перший день повномасштабної війни. На сьогодні вона є наріжним каменем роботи банківського ринку. Звісно, вона модифікується залежно від фінансових викликів, які ставлять питання макрофінансової стабільності.
Але будь-які кроки регулятора, спрямовані на підтримку макрофінансової стабільності і стабільності фінансової системи, я абсолютно підтримую.
– З вашої точки зору, НБУ вдалося зберегти свій незалежний статус чи є ознаки (які саме?) того, що він похитнувся?
Я абсолютно точно знаю зі свого персонального досвіду, що команді Національного банку доводиться постійно протистояти тиску. Цей тиск може бути політичним, він може йти від інших стейкхолдерів. Але Нацбанку постійно потрібно відстоювати свою незалежність в ухваленні будь-якого рішення. І я ще раз хочу наголосити, що я повністю вітаю незалежність позиції Національного банку під час ухвалення рішень.
Принаймні, такий висновок я роблю, виходячи з тих рішень, які я бачу на публічний загал. Це рішення з монетарної політики, рішення щодо ринкових інструментів. Рішення, які доводять незалежність та наявність професійної внутрішньої дискусії саме в Національному банку, а не за його межами.
“Нам потрібні сучасні ліки, адаптовані до нового стану банківської системи”
– Як оцінюєте сьогоднішній стан банківської системи?
Давайте спочатку подивимося на рівень збитків, які отримала країна від початку війни. Згідно з оцінками Світового банку, зробленими навесні минулого року, тобто ще до того, як від обстрілів постраждала, для прикладу, портова інфраструктура, загальна вартість відновлення становила $411 млрд. Умовно кажучи, це і є сума збитків і сума коштів, які, за оцінками Світового банку, треба протягом 10 років вкласти у відновлення країни.
Звісно, банківська система не лишається осторонь. Постраждала безпосередньо банківська інфраструктура. Але найгірше, що постраждала якість кредитного портфелю. Частина того, що зруйновано — було заставою за кредитами. До частини території ми поки що тимчасово не маємо доступу.
Це не може не відбитися на стані банківської системи. Тому зараз НБУ проводить оцінку і підготовку до стрес-тестування банків.
– Чи виправдане сьогодні стрес-тестування банків?
Воно потрібне, щоб оцінити наслідки для банківської системи, станом на зараз. Єдине, на чому я зауважу, що розробка умов та правил для стрес-тестування повинні відбуватися в тісній співпраці з банківською спільнотою.
Тому зараз нам потрібно оцінити збитки, а далі будемо говорити про кілька складових.
Сьогодні у нас майже 60% банківської системи належить державі. Тобто це означає, що у випадку фіксації збитків державних банків (а вони там є, їх просто не може не бути), у нас виникає квазіфіскальний ризик. Держава, що воює і витрачає кошти на утримання армії, буде змушена шукати ресурси для того, щоб докапіталізувати державні банки. Це перший ризик, який я на сьогодні бачу.
Нагадаю, що протягом 2014-2019 років держава вклала у державні банки 325 млрд грн. Так, це разом із ПриватБанком, який було націоналізовано і сума докапіталізації якого становила 155 млрд. Але решту суми держава витратила на підтримку інших державних банків.
Тому на сьогодні я бачу пріоритетом максимально ефективну приватизацію державних банків. Можна погодитися, що під час війни це важко, і ми не отримаємо максимально справедливої ціни. Але це потрібно для того, щоб не допустити після війни запуску цього замкненого кола, коли державі потрібно діставати гроші для того, щоб рятувати держбанки.
Я завжди був прихильником приватизації державних банків і вважаю, що це єдиний можливий сценарій розвитку подій. Це те, що стосується перспектив роботи банківської системи в державній сфері.
Щодо решти банків, які є приватними, то вони теж, скоріше за все, за результатами тестування опиняться в ситуації, коли потрібно буде застосовувати якісь інструменти капіталізації, злиття, поглинання банків тощо. І це – основний виклик для недержавних банків.
Сьогодні, дякуючи зусиллям НБУ і крокам, зробленим із 2015 року, приватна частина банківської системи є набагато якіснішою, ніж вона була до того, як почалося так зване “велике очищення”. Тобто, банківська система змінилася, а нових інструментів, які б могли допомогли банкам розв’язати питання капіталу, поки що немає.
І це питання: які інструменти потрібно застосовувати так званій фінансовій владі – Національному банку, Міністерству фінансів, Фонду гарантування вкладів – щоб уникнути чергового банкопаду?
Ми маємо нові виклики для банківської системи, а в арсеналі регуляторів – інструменти, якими користувалися в 2015-2016 роках. Хоча минуло вже майже 10 років. Проводячи аналогію з медичною сферою, це якби хвороба розвивалася 10 років, а у нас були тільки пігулки, винайдені 10 років тому.
Тобто: нам потрібні сучасні ліки, адаптовані до нового стану банківської системи. Потрібно працювати над осучасненням, скажімо, норми про поглинання та об’єднання банків. Я абсолютно впевнений, що будуть поглинання та злиття банків. І до цього ми маємо бути готові.
– Якою має бути реакція регуляторів?
Регуляторна практика в світі теж адаптується і постійно вдосконалюється. І над цим потрібно працювати, вивчати практику країн, які теж проходили стреси банківської системи. Словом, нам потрібні нові інструменти для вирішення потенційних викликів.
– А якщо говорити про відновлення країни. На вашу думку, які ресурси тут потрібно буде задіювати?
Складно прогнозувати макроекономічні показники, не маючи чіткого розуміння щодо термінів продовження війни. Важко прогнозувати ВВП, його структуру.
Тому дуже важливо, з моєї точки зору, перейти від дискусії “Яким буде в абсолютному вимірі ВВП” до того “Що треба змінити в структурі нашої економіки”.
Потрібно почати готувати структурні реформи. Що я маю на увазі: ми бачимо структуру нашої економіки, бачимо структурні перекоси. Нам потрібно сьогодні звертати увагу на структуру економіки для того, щоб завтра забезпечити її зростання.
Далі я буду говорити виключно про економічне бачення. Реформи, які необхідні для того, щоб забезпечити верховенство права та захист і повагу до приватної власності, конче необхідні країні. Але я не є фахівцем із цього напрямку. Щодо структурних реформ в економіці.
Перше, треба звернути увагу на експортну складову. Ми маємо від’ємне сальдо торговельного балансу у питанні експорту-імпорту товарів та послуг на рівні $20,5 млрд за 7 місяців 2023 року. І треба вже працювати на підживлення експортного потенціалу нашої економіки.
Друге – це питання green transition та зеленої енергетики. Останнім часом зелена енергетика більш за все потерпає, хоча, навіть із точки зору енергетичної безпеки нашої країни, ми маємо забезпечити значну долю виробництва електроенергії за рахунок відновлювальних джерел. Підготовка до Зеленої Угоди в межах вступу до ЄС.
Третє, під час війни зростає частка перерозподілу ВВП через бюджет. Під час війни держава дійсно має отримувати цю частку, щоб забезпечити обороноздатність країни. Але після того, як закінчиться війна, треба це припиняти. Зменшення частки перерозподілу через державний бюджет відбувається виключно шляхом приватизації державної частки економіки. Треба забирати звідти руки держави – це дасть можливість уникнути квазібюджетних ризиків для країни. А у тій частині, де не можна віддати в приватні руки – втілити найкращі практики корпоративного управління.
Четверте – продуктивність землі. Це питання буде дуже гострим. Ми, на жаль, розуміємо, що значна частина наших сільськогосподарських земель буде замінована.
І я не був би майже 30 років фінансистом, якби не звернув увагу на фінансову систему. У статуті Європейського союзу, а я сподіваюся, що Україна стане членом ЄС у найближчій перспективі, записано, що емісія грошей для підтримки державного бюджету заборонена. Нам потрібно повернути цю норму до Закону Про Національний банк.
Також нам потрібно розуміти, як після війни змінити структуру витрат населення. Тому що сьогодні зрозуміло, що вона значно перекошена в бік споживання. А складова заощаджень та інвестицій суттєво стиснулись у частці ВВП. Структурний зсув має відбуватися саме в частині збільшення інвестиційної складової.
Для цього потрібно змінити структуру фінансового ринку та інструментарій. Врешті-решт треба буде розпочати дискусію щодо виділення регулятора із складу Центрального банку – це зробить його незалежнішим та дозволить уникнути конфлікту між монетарними та наглядовими рішеннями.
Це не є виключний перелік реформ, які треба готувати вже зараз. Але підкреслю – замість популістичних закликів на кшталт “ВВП буде трильйон доларів” – час займатися підготовкою структурних економічних реформ.
“Я не бачу для себе іншого шляху в житті – ніж і далі працювати в Україні”
– Зараз, наскільки я розумію, ви проживаєте у Відні. Чим займаєтесь? Розглядаєте можливість повернутися в Україну?
Левова частина мого часу йде на консультації з юристами. Час від часу – пишу статті на економічну тематику щодо питань, у яких маю експертизу. Також є запит на написання книги про події у НБУ після початку повномасштабної війни, і я цю ідею розглядаю.
Я планую повернутися в Україну, адже не бачу іншого місця, де хотів би жити.
– Ви боїтеся за своє життя?
Я хвилююся за своє майбутнє.
Але усе моє життя – майже 30 років банківської кар’єри, – присвячені Україні. Я виріс у маленькому містечку на Донбасі, яке було окуповано у 2014 році. І для мене Батьківщина має дуже велике значення. І попри все, я не бачу для себе іншого шляху в житті, ніж і далі працювати в Україні.
Джерело: LIGA.net